У статті на основі архівних джерел та наявного історіографічного доробку розглянуто ряд аспектів виникнення, загострення та вирішення більшовицькою владою проблеми належного кадрового забезпечення промислових трестів України у період впровадження нової економічної політики (1921–1929 рр.). Наголошено на актуальності цього дослідницького напрямку із огляду на соціальні запити сучасного українського суспільства в отриманні історичного досвіду, щодо використання альтернативних методів відродження повоєнної промисловості за рахунок інструментів ринкової економіки, апробованих світовою практикою. Автори наголошують на, тому що дана проблема окреслена в історіографії досить побіжно та формалізовано, з відверто упередженими ідеологічними наративами, а отже є перспективною та актуальною для її подальшого висвітлення, беручи до уваги загальну доступність архівних джерел, які довгий час перебували, поза межами дослідницького сегменту. Автори стверджують, що із впровадженням непу та оптимізацією промисловості трести, які розміщувалися в Україні відчули гостру потребу у кваліфікованих, добре обізнаних із виробничими циклами, спеціалістах, які б у стислі терміни змогли б відновити процеси на виробництві, оптимізувавши їхні можливості з орієнтацією на запити ринку. Також, авторами наголошено, що одним із визначальних критеріїв підбору кадрів в умовах встановлення тоталітарного режиму була їх політична лояльність владі та соціальна приналежність. В той же час, підготувати нових фахівців у відповідності до більшовицького стандарту та в той же час володіючих знаннями, потрібними для функціонування підприємств в умовах непу, влада не могла. В статті акцентована увага на тому, що всі дореволюційні власники підприємств та кваліфіковані досвідчені інженерно-технічні кадри були усунуті радянською владою від сфери управління, як ворожі класові елементи та потенційні «шкідники» радянського майна. Така позиція влади проявилась у фатальних наслідках економічних прорахунків та низки волюнтаризьких рішень керівників із надійною більшовицькою біографією. Тоді як спеціалісти високого рівня із дореволюційним минулим були зараховані до категорії неблагонадійних. Країну охопила загальна судова практика із покарання винних у прорахунках «спеців» із старих кадрів. Отже, у даній науковій розвідці наголошено на тому, що проблема забезпечення кадрами промислових підприємств набула в період непу чималого розмаху та вирішувалась більшовицькими методами в основі яких лежали ідеологічні підходи, а не професійні критерії. Автори зазначають, що із переходом до нової економічної політики, випадки переслідування дореволюційних фахівців почастішали у зв’язку із зростанням вимог до робітників із боку спеціалістів. Проте такі підходи лише прискорювали процес згортання непу та наростання потужностей тоталітарного режиму

нова економічна політика, госпрозрахунок, кадрове забезпечення, промислові трести, тоталітаризм, волюнтаризм, ідеологія