Формування національного інформаційного простору в новітніх умовах масового поширення інформаційно-комунікаційних технологій, де нерідко присутня неперевірена або неправдива інформація, неможливе без розвитку такої традиційної його форми як документальні видання. Методологія дослідження ґрунтується на стратегіях порівняння, типології, принципах історизму, соціального підходу. В основу логіки викладу матеріалу покладено проблемно-історичний принцип, що дозволяє в хронологічній послідовності розкрити основні теми і напрямки опублікованих збірників документів. Наукова новизна розвідок пов’язана з тим, що питання аналізу місця й ролі документальних видань у формуванні інформаційного простору досі не стало предметом спеціального дослідження. Наданий узагальнений аналіз виконання документальними збірниками інформаційної, соціальної та культурної функцій при найбільш узагальнюючій функції документів взагалі, що полягає у їх здатності зберігати і передавати (поширювати) інформацію у часі та просторі. Показується, що обсяг документальних матеріалів, виданих після Другої світової війни досить об’ємний і створив в інформаційному просторі України тематичні блоки з дуже широкою хронологією. Відзначений вагомий внесок до формування науково обґрунтованого інформаційного простору документальних збірників, підготовлених в регіонах з початку нашого століття, присвячених зокрема темам, що отримали свій розвиток в часи незалежності. Можна констатувати, що історики й архівісти загалом справляються з завданням показу об’єктивної картини історичних подій. Разом з тим, стан національного інформаційного простору має значні резерви для підготовки документальних видань, які б відповідали назрілим інформаційним запитам населення

окумент, документальні видання, національний інформаційний простір, інформаційні ресурси, українське суспільство