У статті досліджується проблема становлення та функціонування початкових навчальних закладів на Лівобережній Україні у 1805-1860 рр. Проаналізовано роль Міністерства освіти, яке залишило за собою контрольні функції, а утримання початкових навчальних закладів переклало на плечі громадськості. Висвітлюється позиція консервативної частини суспільства, яка не підтримувала освітні ініціативи і позицію прогресивної частини громадськості, яка брала на себе левову частку фінансування у справі відкриття, функціонування та розвитку повітових та приходських училищ на Лівобережній Україні у досліджуваний період. Розкривається головна умова існування навчальних закладів, яка полягала у їх матеріальному забезпеченні. Авторка згадує імена меценатів, які активно впливали на розвиток освітнього процесу, жертвували на користь училищ значні кощти, книги, навчальні приладдя, меблі, медикаменти, помешкання тощо. Згадується роль національних меншин у становленні та функціонуванні початкових навчальних закладів на Лівобережній Україні у досліджуваний період. Зокрема, висвітлюється ініціатива ніжинських греків, які переймалися освітніми проблемами своїх співвітчизників.  У статті висвітлюється роль почесних опікунів та наглядачів повітових училищ, які нерідко ставали їх постійними меценатами. Переймаючись господарськими проблемами, вони намагались покращити умови навчання своїх підопічних. Вказуються факти, які свідчать про їх безкорисливу благодійну справу, яка полягала у постійних пожертвуваннях. Розглядається двостороннє фінансування початкових навчальних закладів, яке полягало у наданні матеріальної допомоги від почесних опікунів (наглядачів) навчальних закладів, а також приватних осіб

початкові навчальні заклади, повітові училища, почесний опікун, пожертвування, меценати, громадська ініціатива