У рецензії в полемічній формі висловлені судження про зміст одного з розділів монографії О. Нагорної «Другий військовий досвід. Російські полонені Першої світової війни в Німеччині (1914-1922 рр.)», що була опублікована у 2010 р. в московському видавництві «Хронограф». Книга підготовлена в рамках дослідницького проекту Університету в Тюбингені (Німеччина) «Воєнний досвід, війна і суспільство в новий час» і вийшла друком завдяки фінансовій підтримці Німецького дослідницького товариства. Авторка монографії синтезувала досить репрезентативне коло джерел, у т.ч. значну кількість архівних документів з німецьких та російських архівосховищ, матеріали таборової преси, публіцистику та ін. Книга О. Нагорної суттєво розширила уявлення про таборове повсякдення полонених царської армії, фактично вивівши читача на новий – якісно вищий – рівень знань про цю проблему. З особливим інтересом читається розділ з її книги «Німецька політика освідомлення національних меншин Російської імперії: стереотипи, пропаганда і сприйняття», в якому О. Нагорна торкнулася проблеми національних таборів і, зокрема, – українських солдатських (Раштат, Вецляр, Зальцведель) та офіцерського в Ганновер-Мюндені. І якщо говорити виключно про те, як була представлена О. Нагорною інформація про полонених українців (рівно ж як і про представників інших націй), доводиться констатувати, що авторка великою мірою залишилась прихильною старим рецептам щодо висвітлення політичних прагнень цих багаточисельних національних груп полонених Російської імператорської армії. У сприйнятті О. Нагорної, національно-патріотична робота, яка провадилась в українських таборах членами Союзу визволення України, апріорі не могла мати позитивного характеру, так як об’єктивно послаблювала царську Росію

полонені; табір; українці; Російська імперія; Перша світова війна