Документ, безперечно, виконує значну роль в управлінській сфері, у налагодженні соціальних зав’язків, делегуванні комерційних повноважень, функцій інтерпретації, перекладу тощо. Традиційно він застосовується як інструмент владного контролю в адмініструванні, як доказ правовідносин чи подій. Разом з тим, він виступає об’єктом дослідження документознавства – науки, сформованої впродовж 20 – 80-х років минулого століття в СРСР у процесі теоретичного осмислення проблем, що виникали перед країною у сфері діловодства та архівної справи. В  дискусійному просторі бeруть участь фахівці з інформатики, джерелознавства, дипломатики, кібернетики, управління, права та ін., що покладає відбиток на розумінні терміну «документ», кожен з яких розглядає його як свій обʼєкт пізнання. На сьогодні існує чимало поглядів на роль і статус документа як комунікаційного засобу, що відрізняються різними концепціями, поглядами на структуру науки про документ, її міждисциплінарним характером, застосуванням атрибутивного чи функціонально-кібернетичного підходів тощо, результатом чого є невизначеність меж поняття «документ», багатозначність його дефініцій. Питанням еволюції визначень терміну «документ» в публікаціях вчених, законах та стандартах, неузгодження  його тлумачень, різночитаннях залежно від поглядів їх авторів; необхідності перегляду окремих стандартів, проведення термінологічних досліджень, мовної експертизи та уніфікації терміносистеми й присвячено цю статтю

документ, термін, національний стандарт, інформація