В даній статті розкриваються особливості становлення та характер відносин між новоствореною Українською державою та блоком НАТО в умовах перебудови глобальної політичної картини світу напередодні та після розпаду Радянського союзу. Проаналізовано нормативно-правові документи, що впливали та характеризували зовнішньополітичне становище та курс у зовнішній політиці останнього десятиріччя ХХ ст., прийняті як Українською стороною, так і низкою країн-сусідів: Польщею, Російською Федерацією, Туреччиною, Угорщиною, Румунією, Молдовою та Словаччиною. Вказані особливості та вектори зовнішньої політики сусідніх країн у питаннях національних меншин в Україні, проаналізовані рішення, документи, заяви та дії організацій та агентів впливу даних країн. Проведено аналіз впливу внутрішньо та зовнішньополітичних чинників на динаміку відносин між Україною та НАТО у 1990-х роках. Особливу увагу в даному дослідження приділено зовнішньому впливу Російської Федерації на політичні сили в Україні, лобіюванню за їх допомогою власних інтересів щодо співпраці між Україною та НАТО. На основі аналізу вищезазначених факторів, автором розроблене та обґрунтоване власне бачення ситуації, що розвивалася щодо побудови відносин між Україною та НАТО у останньому десятиріччі ХХ ст., вказано на недоліки та переваги того формату відносин, що склався на кінець сторіччя

Україна; НАТО; співпраця; міжнародні відносини; національні меншини; етнічні конфлікти