Метою дослідження було комплексне вивчення інституційних і технологічних засад збереження культурної пам’яті в Україні та Японії в умовах цифрової трансформації бібліотечно-бібліографічних практик. Дослідження мало теоретико-прикладний характер і базувалося на аналізі нормативних актів, офіційних звітів та цифрових колекцій України й Японії з використанням контент-аналізу, бібліометричних і статистичних методів. Результати показали, що український корпус на 45 % складався з нормативно-правових актів і урядових документів, а японський – на 30 %. Інституційні звіти формували 40 % японського сегмента, проти 25 % українського. У 2021-2024 рр. частка оцифрованих фондів в Україні зросла з 18 до 36 %, а в Японії – з 25 до 35 %. Кількість відвідувань зросла в Україні зі 120 до 245 тисяч, у Японії – з 200 до 290 тисяч; завантаження цифрових матеріалів зросли з 60 до 145 тисяч та з 90 до 160 тисяч. Число унікальних користувачів подвоїлося в Україні (з 45 до 100 тисяч) і зросло на 40 % у Японії (з 70 до 110 тисяч). Бібліографічна інфраструктура України продемонструвала часткову інтеграцію з міжнародними файлами, а японські сервіси забезпечили сумісність із глобальними каталогами WorldCat і Virtual International Authority File. Мережевий аналіз виявив провідні кластери культурної пам’яті: в Україні – Голодомор (680 одиниць, 410 зв’язків) і спадщина Михайла Грушевського (520 одиниць, 320 зв’язків), у Японії – Manyōshū (750 одиниць, 500 зв’язків) та хроніки періоду Хейан (620 одиниць, 450 зв’язків). Статистичні перевірки підтвердили вищий рівень відкритості даних у Японії (p = 0,031) та прискорене зростання цифровізації в Україні після 2021 року (p = 0,042). Отримані результати можуть бути використані для вдосконалення національних програм цифровізації, розвитку бібліографічних сервісів і підвищення інтеграції у глобальні інформаційні мережі

інтероперабельність; метадані; оцифрування; користувацька активність; міжнародні ініціативи