Метою цього дослідження було оцінити механізми комунікації в медіапросторі під час повномасштабної російської агресії (2022-2025 рр.). Було застосовано комплексну методологію, що поєднує інституційний і наративний аналіз, а також детальний кейс-стаді підхід, зосереджений на матеріалах провідних медіа, державних інституцій і фактчекінгових організацій, а також на аналізі регуляторних документів. Основним результатом дослідження стало виявлення діалектичної напруги між високою соціальною стійкістю та зниженням демократичної підзвітності в практиках кризової комунікації. Дослідження показало, що українські медіа забезпечують оперативне оновлення інформації та посилюють соціальну згуртованість завдяки патріотичному фреймінгу й конвергентній журналістиці (поєднання швидкості Telegram і X із верифікацією інформації). Водночас було виявлено внутрішній тиск на незалежну журналістику через SLAPP-позови та самоцензуру, що підриває її наглядову функцію. Встановлено суттєвий інформаційний розрив: попри досягнення Центру протидії дезінформації та Центру стратегічних комунікацій на макрорівні (міжнародні наративи), їхня ефективність на внутрішньому мікрорівні залишається обмеженою через низьку адаптивність до «мезо-новинних просторів». Дослідження також обґрунтувало роль методологічної гібридизації у практиках фактчекінгу. Отримані результати свідчать, що подолання цього парадоксу потребує переходу від централізованої до мережевої моделі комунікації та усунення технологічних розривів і демократичних дефіцитів. Практична значущість дослідження полягає в тому, що його результати можуть бути використані стейкхолдерами для посилення інформаційної та демократичної стійкості України в умовах війни

соціальна стійкість; дезінформація; мезо-новинний простір; фактчекінг; конвергентна журналістика; фейк